Екстрадиція

Екстрадиція — форма співробітництва між державами, за якої одна держава заарештовує і передає іншій державі людину, яку друга держава звинувачує або підозрює у скоєнні злочину.

Не плутати з депортацією і відмовою у в'їзді.

Як правило, видача здійснюється на підставі договору між відповідними державами. Це може бути або двосторонній договір, або багатостороння конвенція, учасниками якої мають бути як держава, що запитує, так і держава, яку запитують. Жодна держава у світі не має договору про екстрадицію з усіма державами.

Наприклад, у США немає такого договору з Росією, Китаєм, Намібією, ОАЕ, Бахрейном, і з багатьма іншими країнами.

Видача злочинців - право держави, але не її обов'язок. Обов'язком вона стає лише за наявності двостороннього договору про взаємну правову допомогу в кримінальних справах.

Видача може здійснюватися лише щодо певних злочинів - як правило, їхній перелік або критерії їхнього визначення (тяжкість покарання і тому подібне) встановлюється в міждержавному договорі. Традиційно має дотримуватися правило "подвійної підсудності", тобто злочин, за вчинення якого запитують видачу, мають визнавати таким у законодавстві як сторони, що запитує, так і сторони, що запитує.

При цьому договорами встановлюються умови, які дають змогу відмовити у видачі. До них належать, головним чином, обґрунтовані підозри запитуваної держави про те, що особу переслідують із політичних мотивів або що в разі видачі її можуть піддати тортурам чи смертній карі.

У різних країнах відрізняється процедура екстрадиції, до того ж у низці країн вона не можлива.

Особливості екстрадиції, за державами[ред.]

А[ред.]

🇦🇹 Австрія - своїх громадян не видає.
🇦🇲 Вірменія - своїх громадян не видає.

Б[ред.]

🇧🇾 Білорусь - своїх громадян не видає. Громадян Росії, незважаючи на зобов'язання щодо Союзній державі, Білорусь видає третім країнам.
🇧🇷 Бразилія - своїх громадян не видає.