Віденська конвенція про дипломатичні відносини

Віденська конвенція про дипломатичні відносини прийнята 18 квітня 1961 року в Організації Об'єднаних Націй.

Держави, які є Сторонами цієї Конвенції, відзначаючи, що народи всіх країн з давніх часів визнають статус дипломатичних агентів, беручи до уваги мету і принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй щодо суверенної рівності держав, підтримання міжнародного миру і безпеки та сприяння розвитку дружніх відносин між державами, будучи переконаними, що укладання міжнародної конвенції про дипломатичні зносини, привілеї та імунітети сприятиме розвитку дружніх відносин між державами, а також про дипломатичний статус, привілеї і імунітети буде сприяти розвитку дипломатичних відносин між державами:

Стаття 1

У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:

a) "глава представництва" є особа, на яку акредитуючою державою покладено обов'язок діяти в цій якості;

b) "співробітниками представництва" є глава представництва і члени персоналу представництва;

c) "членами персоналу представництва" є члени дипломатичного персоналу, адміністративно-технічного персоналу і обслуговуючого персоналу представництва;

d) "членами дипломатичного персоналу" є члени персоналу представництва, які мають дипломатичний ранг;

e) "дипломатичний агент" є глава представництва або член дипломатичного персоналу представництва;

f) "членами адміністративно-технічного персоналу" є члени персоналу представництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництва;

g) "членами обслуговуючого персоналу" є члени персоналу представництва, які виконують обов'язки з обслуговування представництва;

h) "приватний домашній працівник" є особа, яка виконує обов'язки домашнього працівника у співробітника представництва і не є службовцем акредитуючої держави;

i) "приміщення представництва" означають будівлі або частини будівель, які використовуються для цілей представництва, включно з резиденцією глави представництва, кому б не належало право власності на них, включно з обслуговуючою дану будівлю або частину будівлі земельною ділянкою.

Стаття 2==

Встановлення дипломатичних відносин між державами і заснування постійних дипломатичних представництв здійснюються за взаємною згодою.

Стаття 3

1. Функції дипломатичного представництва полягають, зокрема:

a) у представництві акредитуючої держави в державі перебування;

b) у захисті в державі перебування інтересів держави, що акредитує, і її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;

c) у веденні переговорів з урядом держави перебування;

d) у з'ясуванні всіма законними засобами умов і подій у державі перебування і повідомленні про них уряду акредитуючої держави;

e) у заохоченні дружніх відносин між державою, що акредитує, і державою перебування і в розвитку їхніх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки.

2. Жодне з положень цієї Конвенції не повинно тлумачитися як таке, що перешкоджає виконанню дипломатичним представництвом консульських функцій.

Стаття 4

1) Держава, що акредитує, повинна переконатися в тому, що держава перебування дала агреман на ту особу, яку вона має намір акредитувати як главу представництва в цій державі.

2. Держава перебування не зобов'язана повідомляти акредитуючій державі мотиви відмови в агремані.

Стаття 5

1) Акредитуюча держава може, належним чином повідомивши відповідні держави перебування, акредитувати главу представництва або призначити будь-кого з членів дипломатичного персоналу, дивлячись за обставинами, до однієї або кількох інших держав, якщо не заявлено заперечень з боку будь-кого з держав перебування.

2. Якщо держава, що акредитує, акредитує главу представництва в одній або кількох інших державах, то вона може заснувати дипломатичні представництва, очолювані тимчасовими повіреними у справах, у кожній державі, де глава представництва не має постійного місцеперебування.

3. Глава представництва або будь-який член дипломатичного персоналу представництва може діяти як представник держави, що акредитує, при будь-якій міжнародній організації.

Стаття 6

Дві або кілька держав можуть акредитувати одну й ту саму особу як главу представництва в іншій державі, якщо держава перебування не заперечує проти цього.

Стаття 7

З винятками, передбаченими у статтях 5, 8, 9 і 11, держава, що акредитує, може вільно призначати членів персоналу представництва. Що стосується військових, морських або авіаційних аташе, то держава перебування може запропонувати, щоб їхні імена заздалегідь повідомлялися на її схвалення.

Стаття 8==

1. Члени дипломатичного персоналу представництва в принципі мають бути громадянами акредитуючої держави.

2. Члени дипломатичного персоналу представництва не можуть призначатися з числа осіб, які є громадянами держави перебування, інакше як за згодою цієї держави, причому ця згода може бути в будь-який час анульована.

3. Держава перебування може застерегти за собою те саме право щодо громадян третьої держави, які не є одночасно громадянами акредитуючої держави.

Стаття 9==

1. Держава перебування може в будь-який час, не будучи зобов'язаною мотивувати своє рішення, повідомити акредитуючу державу, що глава представництва або який-небудь із членів дипломатичного персоналу представництва є persona non grata або що будь-який інший член персоналу представництва є неприйнятним. У такому разі держава, що акредитує, повинна відповідно відкликати цю особу або припинити її функції в представництві. Та або інша особа може бути оголошена persona non grata або неприйнятною до прибуття на територію держави перебування.

2. Якщо держава, що акредитує, відмовиться виконати або не виконає протягом розумного строку свої зобов'язання, передбачені в пункті 1 цієї статті, держава перебування може відмовитися визнавати дану особу співробітником представництва.

Стаття 10

1. Міністерство закордонних справ держави перебування або інше міністерство, щодо якого маєся домовленість, повідомляється

a) про призначення співробітників представництва, їхнє прибуття і про їхнє остаточне вибуття або про припинення їхніх функцій у представництві;

b) про прибуття і остаточний від'їзд особи, яка належить до сім'ї співробітника представництва, і, в належних випадках, про те, що та або інша особа стає або перестає бути членом сім'ї співробітника представництва;

c) про прибуття і остаточне вибуття приватних домашніх працівників, які перебувають на службі в осіб, згаданих у підпункті "а" цього пункту, і, в належних випадках, про залишення ними служби в таких осіб;

d) про наймання і звільнення осіб, які проживають у державі перебування, як співробітники представництва або домашні працівники, що мають право на привілеї та імунітети.

2. Повідомлення про прибуття і остаточний від'їзд, за можливості, має робитися також заздалегідь.

Стаття 11==

1. За відсутності конкретної угоди про чисельність персоналу представництва держава перебування може запропонувати, щоб чисельність персоналу представництва зберігалася в межах, які вона вважає розумними і нормальними з огляду на обставини і умови, що існують у державі перебування, та потреби даного представництва.

2. Держава перебування може також, на тих самих підставах і без дискримінації, відмовитися прийняти посадових осіб якоїсь певної категорії.

Стаття 12

Держава, що акредитує, не може, без попередньої виразно вираженої згоди держави перебування, засновувати канцелярії, що становлять частину дипломатичного представництва, в інших населених пунктах, окрім тих, де засновано саме представництво.

Стаття 13==

1. Глава представництва вважається таким, що приступив до виконання своїх функцій у державі перебування, залежно від практики, існуючої в цій державі, що повинна застосовуватися однаково, або з моменту вручення своїх вірчих грамот, або з моменту повідомлення про своє прибуття і подання завірених копій вірчих грамот міністерству закордонних справ держави перебування або іншому міністерству, щодо якого маєся домовленість.

2 Черговість вручення вірчих грамот або подання їх завірених копій визначається датою і часом прибуття глави представництва.

Стаття 14

1. Глави представництв поділяються на три класи, а саме:

a) клас послів і нунціїв, акредитованих при главах держав, та інших глав представництв еквівалентного рангу;

b) клас посланників і інтернунциїв, акредитованих при главах держав;

c) клас повірених у справах, акредитованих при міністрах закордонних справ.

2. інакше як щодо старшинства і етикету, не повинно проводитися жодної відмінності між главами представництв внаслідок їхньої приналежності до того чи іншого класу.

Стаття 15

Клас, до якого повинні належати глави представництв, визначається за угодою між державами.

Стаття 16

1. Старшинство голів представництв відповідного класу визначається датою і часом вступу ними у виконання своїх функцій згідно зі статтею 13.

2 Зміни у вірчих грамотах глави представництва, що не тягнуть за собою зміни класу, не позначаються на його старшинстві.

3 Ця стаття не зачіпає прийнятої в державі перебування практики щодо старшинства представника Ватикану.

Стаття 17==

Старшинство членів дипломатичного персоналу представництва повідомляється главою представництва міністерству закордонних справ або іншому міністерству, щодо якого маєся домовленість.

Стаття 18

Порядок, якого дотримуються в кожній державі під час прийому голів представництв, має бути однаковий щодо кожного класу.

Стаття 19==

1. Якщо посада глави представництва вакантна або якщо глава представництва не може виконувати своїх функцій, тимчасово виконуючим обов'язки глави представництва є Тимчасовий повірений у справах. Прізвище тимчасового повіреного у справах повідомляється міністерству закордонних справ держави перебування або іншому міністерству, щодо якого маєся домовленість, або главою представництва, або, якщо він не в змозі це зробити, міністерством закордонних справ акредитуючої держави.

2. У тих випадках, коли жоден дипломатичний співробітник представництва не перебуває в державі перебування, член адміністративно-технічного персоналу може, за згодою держави перебування, бути призначений акредитуючою державою відповідальним за ведення поточних адміністративних справ представництва.

Стаття 20==

Представництву і його голові належить право користуватися прапором і емблемою держави, що акредитує, на приміщеннях представництва, включаючи резиденцію глави представництва, а також на його засобах пересування.

Стаття 21==

1. Держава перебування повинна або посприяти державі, що акредитує, у придбанні на своїй території, відповідно до своїх законів, приміщень, необхідних для її представництва, або посприяти державі, що акредитує, в одержанні приміщень якимось іншим шляхом.

2) Вона повинна також, у разі необхідності, надавати допомогу представництвам в одержанні відповідних приміщень для їхніх співробітників.

Стаття 22

1. Приміщення представництва недоторканні. Влада держави перебування не може вступати в ці приміщення інакше, як за згодою глави представництва.

2. На державі перебування лежить спеціальний обов'язок вживати всіх належних заходів для захисту приміщень представництва від усякого вторгнення або нанесення шкоди і для запобігання усякому порушенню спокою представництва або образи його гідності.

3. Приміщення представництва, предмети їхньої обстановки і інше майно, що перебуває в них, а також засоби пересування представництва, користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту і виконавчих дій.

Стаття 23

1) Держава, що акредитує, і глава представництва звільняються від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і митних зборів щодо приміщень представництва, власних або найманих, окрім таких податків, зборів і митних зборів, що являють собою плату за конкретні види обслуговування.

2. Фіскальні вилучення, про які йдеться у цій статті, не стосуються тих податків, зборів і мит, якими, відповідно до законів держави перебування, оподатковуються особи, що укладають контракти з акредитуючою державою або головою представництва.

Стаття 24

Архіви і документи представництва недоторканні в будь-який час і незалежно від їхнього місцезнаходження.

Стаття 25

Держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання функцій представництва.

Стаття 26

Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд до яких забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, держава перебування повинна забезпечувати усім співробітникам представництва свободу пересування її територією.

Стаття 27

1. Держава перебування повинна дозволяти і охороняти вільні зносини представництва для всіх офіційних цілей. При зносинах з урядом та іншими представництвами і консульствами держави, що акредитує, де б вони не перебували, представництво може користуватися всіма підходящими засобами, включно з дипломатичними кур'єрами і закодованими або шифрованими депешами. Проте, представництво може встановлювати і експлуатувати радіопередавач лише за згодою держави перебування.

2 Офіційна кореспонденція представництва недоторканна. Під офіційною кореспонденцією розуміється вся кореспонденція, що стосується представництва і його функцій.

3. Дипломатична пошта не підлягає ні розкриттю, ні затриманню.

4. Усі місця, що складають дипломатичну пошту, повинні мати видимі зовнішні знаки, що вказують на їхній характер, і вони можуть містити тільки дипломатичні документи і предмети, призначені для офіційного користування.

5. Дипломатичний кур'єр, який має бути забезпечений офіційним документом із зазначенням його статусу і числа предметів, що складають дипломатичну пошту, користується при виконанні своїх обов'язків захистом держави перебування. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає арешту або затриманню в якій би то не було формі.

6. Акредитуюча держава або представництво можуть призначати дипломатичних кур'єрів ad hoc. У таких випадках положення пункту 5 цієї статті також застосовуються, за тим винятком, що згадані в ньому імунітети припиняються в момент доставки таким кур'єром дорученої йому дипломатичної пошти за призначенням.

7. Дипломатична пошта може бути ввірена командиру екіпажу цивільного літака, що прямує в аеропорт, прибуття в який дозволено. Командир повинен бути забезпечений офіційним документом із зазначенням числа місць, що складають пошту, але він не вважається дипломатичним кур'єром. Представництво може направити одного зі своїх співробітників прийняти дипломатичну пошту безпосередньо і безперешкодно від командира самороківа.

Стаття 28

Винагороди і збори, що стягуються представництвом при виконанні своїх офіційних обов'язків, звільняються від усіх податків, зборів і мит.

Стаття 29

Особистість дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню в якій би то не було формі. Держава перебування зобов'язана ставитися до нього з належною повагою і вживати всіх належних заходів для запобігання будь-яким посяганням на його особу, свободу або гідність.

Стаття 30

1. Приватна резиденція дипломатичного агента користується тією ж недоторканністю і захистом, що і приміщення представництва.

2. Його папери, кореспонденція і, за винятками, передбаченими в пункті 3 статті 31, його майно однаково користуються недоторканністю.

Стаття 31==

1. Дипломатичний агент користується імунітетом від кримінальної юрисдикції держави перебування. Він користується також імунітетом від цивільної та адміністративної юрисдикції, крім випадків:

a) речових позовів, що стосуються приватного нерухомого майна, яке перебуває на території держави перебування, якщо тільки він не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва;

b) позовів, що стосуються спадкування, щодо яких дипломатичний агент виступає як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном, спадкоємець або відказоотримувач як приватна особа, а не від імені держави, що акредитує;

c) позовів, що стосуються будь-якої професійної або комерційної діяльності, здійснюваної дипломатичним агентом у державі перебування за межами своїх офіційних функцій.

2. Дипломатичний агент не зобов'язаний давати свідчення як свідок.

3 Жодних виконавчих заходів не може бути вжито щодо дипломатичного агента, за винятком тих випадків, що підпадають під підпункти "а", "b" і "с" пункту 1 цієї статті, і інакше як за умови, що відповідні заходи може бути вжито без порушення недоторканості його особи або його резиденції.

4) Імунітет дипломатичного агента від юрисдикції держави перебування не звільняє його від юрисдикції акредитуючої держави.

Стаття 32==

1) Від імунітету від юрисдикції дипломатичних агентів і осіб, які користуються імунітетом згідно зі статтею 37, може відмовитися акредитуюча держава.

2. Відмова має бути завжди виразно вираженою.

3. Порушення справи дипломатичним агентом або особою, яка користується імунітетом від юрисдикції згідно зі статтею 37, позбавляє її права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним позовом.

4. Відмова від імунітету від юрисдикції щодо цивільної або адміністративної справи не означає відмови від імунітету щодо виконання рішення, для чого потрібна особлива відмова.

Стаття 33

1. За умови дотримання положення пункту 3 цієї статті, постанови про соціальне забезпечення, що діють у державі перебування, не поширюються на дипломатичного агента щодо послуг, які надаються акредитуючій державі.

2. Вилучення, передбачене в пункті 1 цієї статті, поширюється також на домашніх працівників, які перебувають виключно на службі у дипломатичного агента, за умови,

a) що вони не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно,

b) що на них поширюються постанови про соціальне забезпечення, що діють в акредитуючій державі або в третій державі.

3. Дипломатичний агент, який наймає осіб, на яких не поширюється виняток, передбачений у пункті 2 цієї статті, повинен виконувати зобов'язання, що накладаються на роботодавців постановами про соціальне забезпечення, які діють у державі перебування.

4. Вилучення, передбачене в пунктах 1 і 2 цієї статті, не перешкоджає добровільній участі в системі соціального забезпечення держави перебування, за умови, що така участь допускається цією державою.

5. Положення цієї статті не зачіпають двосторонніх або багатосторонніх угод про соціальне забезпечення, укладених раніше, і не перешкоджають укладенню таких угод у майбутньому.

Стаття 34

Дипломатичний агент звільняється від усіх податків, зборів і мит, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних, за винятком:

a) непрямих податків, які зазвичай включаються в ціну товарів або обслуговування;

b) зборів і податків на приватне нерухоме майно, що перебуває на території держави перебування, якщо він не володіє ним від імені держави, що акредитує, для цілей представництва;

c) податків на спадщину і мит на спадкування, що стягуються державою перебування, з винятками, передбаченими в пункті 4 статті 39;

d) зборів і податків на приватний дохід, джерело якого знаходиться в державі перебування, і податків на капіталовкладення в комерційні підприємства в державі перебування;

e) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;

f) реєстраційних, судових і реєстрових зборів, іпотечних зборів і гербового збору щодо нерухомого майна, з винятками, передбаченими в статті 23.

Стаття 35

Держава перебування зобов'язана звільняти дипломатичних агентів від усіх трудових і державних повинностей, незалежно від їхнього характеру, а також від військових повинностей, таких як реквізиції, контрибуції і військовий постій.

Стаття 36

1. Держава перебування, відповідно до прийнятих нею законів і правил, дозволяє ввозити і звільняє від усіх митних зборів, податків і пов'язаних з цим зборів, за винятком складських зборів, зборів за перевезення і подібного роду послуги:

a) предмети, призначені для офіційного користування представництва;

b) предмети, призначені для особистого користування дипломатичного агента або членів його сім'ї, які живуть разом з ним, включно з предметами, призначеними для його обзаведення.

2) Особистий багаж дипломатичного агента звільняється від огляду, якщо немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які не поширюються вилучення, згадані в пункті 1 цієї статті, або предмети, ввезення або вивезення яких заборонене законом або регулюється карантинними правилами держави перебування. Такий огляд має провадитися тільки в присутності дипломатичного агента або його уповноваженого представника.

Стаття 37

1. Члени сім'ї дипломатичного агента, які мешкають разом з ним, користуються, якщо вони не є громадянами держави перебування, привілеями та імунітетами, зазначеними у статтях 29-36.

2. Члени адміністративно-технічного персоналу представництва і члени їхніх сімей, які живуть разом з ними, користуються, якщо вони не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно, привілеями та імунітетами, зазначеними у статтях 29-35, з тим винятком, що імунітет від цивільної та адміністративної юрисдикції держави перебування, зазначений у пункті 1 статті 31, не поширюється на дії, вчинені ними не під час виконання своїх обов'язків. Вони користуються також привілеями, зазначеними в пункті 1 статті 36, щодо предметів початкового обзаведення.

(3) Члени обслуговуючого персоналу представництва, які не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно, користуються імунітетом щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов'язків, і звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, який вони отримують за своєю службою, а також користуються звільненням, згаданим у статті 33.

4. Домашні працівники співробітників представництва, якщо вони не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно, звільняються від податків, зборів і мит на заробіток, одержуваний ними за своєю службою. В інших відносинах вони можуть користуватися привілеями і імунітетами тільки тією мірою, якою це допускає держава перебування. Однак держава перебування повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатися неналежним чином у здійснення функцій представництва.

Стаття 38

1. Крім додаткових привілеїв і імунітетів, що можуть бути надані державою перебування, дипломатичний агент, який є громадянином держави перебування або постійно в ній проживає, користується лише імунітетом від юрисдикції і недоторканністю щодо офіційних дій, вчинених ним під час виконання своїх функцій.

2. Інші члени персоналу представництва і домашні працівники, які є громадянами держави перебування або постійно в ній проживають, користуються привілеями і імунітетами лише тією мірою, якою це допускає держава перебування. Однак держава перебування повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатися неналежним чином у здійснення функцій представництва.

Стаття 39

1. Кожна особа, яка має право на привілеї та імунітети, користується ними з моменту вступу її на територію держави перебування під час прямування для зайняття своєї посади або, якщо вона вже перебуває на цій території, з того моменту, коли про її призначення повідомляють міністерство закордонних справ або інше міністерство, щодо якого маєся домовленість.

2. Якщо функції особи, яка користується привілеями і імунітетами, закінчуються, ці привілеї та імунітети нормально припиняються в той момент, коли вона залишає країну, або після спливу розумного строку для того, щоб це зробити, але продовжують існувати до цього часу навіть у разі збройного конфлікту. Однак щодо дій, вчинених такою особою під час виконання своїх функцій співробітника представництва, імунітет продовжує існувати.

3. У разі смерті співробітника представництва члени його сім'ї продовжують користуватися привілеями і імунітетами, на які вони мають право, до закінчення розумного строку для залишення країни перебування.

4. У разі смерті співробітника представництва, який не був громадянином держави перебування або не проживав у ній постійно, або члена його сім'ї, який жив разом з ним, держава перебування повинна дозволити вивезення рухомого майна померлого, за винятком усього того майна, що набуто в цій країні і вивезення якого було заборонено на час його смерті. Податок на спадщину і мита на спадкування не стягуються з рухомого майна, перебування якого в державі перебування зумовлено виключно перебуванням тут померлого як співробітника представництва або члена сім'ї співробітника представництва.

Стаття 40

1. Якщо дипломатичний агент проїжджає через територію третьої держави, що видала йому візу, якщо така необхідна, або перебуває на цій території, слідуючи для зайняття свого посту або повертаючись на цей пост чи до своєї країни, ця третя держава надає йому недоторканність і такі інші імунітети, що можуть бути необхідними для забезпечення його проїзду або повернення. Це стосується також будь-яких членів його сім'ї, які користуються привілеями або імунітетами, які супроводжують дипломатичного агента або слідують віддільно, щоб приєднатися до нього або повернутися до своєї країни.

2. За обставин, подібних до тих, що зазначені в пункті 1 цієї статті, треті держави не повинні перешкоджати проїзду через їхню територію членів адміністративно-технічного або обслуговуючого персоналу представництва і членів їхніх сімей.

3 Треті держави повинні надавати офіційній кореспонденції та іншим офіційним повідомленням, що прямують транзитом, включно із закодованими або шифрованими депешами, ту саму свободу і захист, що надається державою перебування. Вони повинні надавати дипломатичним кур'єрам, яким видано візу, якщо така необхідна, і дипломатичній пошті, що прямує транзитом, ту саму недоторканність і захист, який зобов'язана надавати держава перебування.

(4) Обов'язки третіх держав, передбачені пунктами 1, 2 і 3 цієї статті, стосуються також осіб, згаданих у цих пунктах, і офіційних повідомлень та дипломатичної пошти, перебування яких на території третьої держави спричинене форсмажорними обставинами.

Стаття 41==

1 Без шкоди для їхніх привілеїв та імунітетів, усі особи, які користуються такими привілеями та імунітетами, зобов'язані поважати закони і постанови держави перебування. Вони також зобов'язані не втручатися у внутрішні справи цієї держави.

2. Усі офіційні справи з державою перебування, ввірені представництву акредитуючою державою, ведуться з міністерством закордонних справ держави перебування або через це міністерство, або з іншим міністерством, щодо якого маєся домовленість, або через це інше міністерство.

3. Приміщення представництва не повинні використовуватися з метою, не сумісною з функціями представництва, передбаченими цією Конвенцією або іншими нормами загального міжнародного права, або ж якимись спеціальними угодами, що діють між державою, що акредитує, і державою перебування.

Стаття 42

Дипломатичний агент не повинен займатися в державі перебування професійною або комерційною діяльністю з метою особистої вигоди.

Стаття 43==

Функції дипломатичного агента припиняються, зокрема,

a) після повідомлення акредитуючою державою держави перебування про те, що функції дипломатичного агента припинені;

b) після повідомлення державою перебування акредитуючої держави, яка акредитує, що, згідно з пунктом 2 статті 9, вона відмовляється визнавати дипломатичного агента співробітником представництва.

Стаття 44

Держава перебування повинна, навіть у разі збройного конфлікту, надати сприяння, необхідне для якомога швидшого виїзду осіб, які користуються привілеями та імунітетами, що не є громадянами держави перебування, і членів сімей таких осіб, незалежно від їхнього громадянства. Вона повинна, зокрема, надати в разі потреби в їхнє розпорядження перевізні засоби, які потрібні для них самих і їхнього майна.

Стаття 45

У разі розриву дипломатичних зносин між двома державами або остаточного чи тимчасового відкликання представництва,

a) держава перебування повинна, навіть у разі збройного конфлікту, поважати і охороняти приміщення представництва разом з його майном і архівами;

b) держава, що акредитує, може ввірити охорону приміщень свого представництва разом з його майном і архівами третій державі, прийнятній для держави перебування;

c) держава, що акредитує, може ввірити захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян третій державі, прийнятній для держави перебування.

Стаття 46

Акредитуюча держава може, за попередньою згодою держави перебування і на прохання третьої держави, не представленої в державі перебування, узяти на себе тимчасовий захист інтересів цієї третьої держави і її громадян.

Стаття 47

1. При застосуванні положень цієї Конвенції держава перебування не повинна проводити дискримінації між державами.

2 Однак не вважається, що має місце дискримінація,

a) якщо держава перебування застосовує будь-яке з положень цієї Конвенції обмежувально з огляду на обмежувальне застосування цього положення до її представництва в акредитуючій державі;

b) якщо за звичаєм або угодою держави надають одна одній режим, понад сприятливий, ніж той, що вимагається положеннями цієї Конвенції.

Стаття 48==

Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами - членами Організації Об'єднаних Націй або спеціалізованих установ, державами, що є учасниками Статуту Міжнародного Суду, а також будь-якою іншою державою, запрошеною Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй стати учасницею Конвенції: до 31 жовтня 1961 року - у Федеральному міністерстві закордонних справ Австрії, а потім, до 31 березня 1962 року, - у Центральних Установих Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку.

Стаття 49

Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному Секретареві Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 50==

Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави, що належить до однієї з чотирьох категорій, перелічених у статті 48. Акти про приєднання здаються на зберігання Генеральному Секретареві Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 51==

1. Ця Конвенція набере чинності на тридцятий день після здачі на зберігання двадцять другої ратифікаційної грамоти або акта про приєднання Генеральному Секретареві Організації Об'єднаних Націй.

2. Щодо кожної держави, яка ратифікує Конвенцію або приєднається до неї після здачі на зберігання двадцять другої ратифікаційної грамоти або акта про приєднання, Конвенція набере чинності на тридцятий день після здачі на зберігання цією державою своєї ратифікаційної грамоти або акта про приєднання.

Стаття 52==

Генеральний Секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляє всі держави, що належать до однієї з чотирьох категорій, перелічених у статті 48:

a) про підписання цієї Конвенції і про здачу на зберігання ратифікаційних грамот або актів про приєднання відповідно до статей 48, 49 і 50;

b) про дату набуття чинності цією Конвенцією відповідно до статті 51.

Стаття 53

Оригінал цієї Конвенції, тексти якого російською, англійською, іспанською, китайською та французькою мовами є однаково автентичними, буде здано на зберігання Генеральному Секретареві Організації Об'єднаних Націй, який надішле його завірені копії усім державам, які належать до однієї з чотирьох категорій, перелічених у статті 48.

У ПОСВІДЧЕННЯ ЧОГО ті, що підписалися нижче, належним чином уповноважені, підписали цю Конвенцію.

ЗОВЕРШЕНО у Відні вісімнадцятого квітня тисяча дев'ятсот шістдесят першого року.

Див. також

• Інші конвенції
• Міжнародні угоди